пʼятниця, 22 лютого 2013 р.

З Днем Захисника Вітчизни


      


     23 лютого Україна святкує День захисника Вітчизни, свято, яке із Дня Радянської армії перетворилося на всенародний чоловічий день. Це свято виникло у 1918 році як день народження Червоної Армії після перемоги над німецькими військами під Нарвою та Псковом.
10 лютого 1995 року Державна Дума Росії ухвалила федеральний закон «Про дні воєнної слави Росії», у якому 23 лютого зазначено як День захисника Вітчизни з мотивацією, що «23 лютого 1918 року Червона Армія здобула перемогу над кайзерівськими військами Німеччини». Через чотири роки - 23 лютого1999 року - Президент України Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», у якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято - День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». У часи СРСР 23 лютого був днем Радянської армії, тож і сьогодні, за традицією, вітають у першу чергу військових. Проте третина українців ставиться до свята як до дня чоловіків.
     День захисника Вітчизни уособлює такі прекрасні людські якості, як доблесть і мужність. Фактично воно є святом усіх чоловіків, чиє головне покликання - обороняти рідну землю. Це свято символізує любов і повагу українців до своїх захисників і визволителів, до тих, хто сьогодні стоїть на варті незалежності держави.
     У цей день ми з вдячністю згадуємо і вітаємо тих, хто захищав національні інтереси та безпеку нашої держави. У цей день традиційно вшановуємо усі покоління, які показали приклади вірності і героїзму, захищаючи Вітчизну, від часів Запорозької Січі до наших днів.
Мужність і героїзм, доблесть і слава, відвага і честь - саме ті чесноти, на яких базується вся багатовікова історія нашої України. На долю воїнів-захисників усіх поколінь випало багато випробувань, однак вони завжди долали їх з гідністю. Захищати Батьківщину, свою землю, свою домівку - це святий обов`язок кожної людини.


понеділок, 18 лютого 2013 р.

В дні прожиті...

В дні, прожиті печально і просто,
Все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
Я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.

Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
Я сказала комусь: – Люблю.

Хтось підносив мене до неба,

Я вдихала його, голубе...
І не мріяла вже про тебе,
Щоби цим не образить тебе.

А буває – спинюсь на місці,

Простягаю руки без слів,
Ніби жду чудесної вісті
З невідомих нікому країв...

Є для серця така покута –

Забувати скоріше зло,
Аніж те, що мусило бути
І чого в житті не було. 

Ліна Костенко.

пʼятниця, 15 лютого 2013 р.

     15 травня 1988 року відповідно до Женевської угоди почався перший етап виводу військ із Афганістану. Останній, другий, етап закінчився 15 лютого 1989 року.
     Через афганську війну (1979-1989 рр.) пройшло понад 160 тисяч осіб, призваних до лав Радянської Армії з України.
     Тривала афганська війна жорстоко зачепила усіх її учасників, і особливо сім’ї. Це незагоєна рана, невідступний біль. Афганська війна залишила тяжкі наслідки для України. Не повернулися додому 3360 її синів, з яких 3280 загинули, а 80 пропали без вісті та потрапили в полон. На сьогоднішній день в Україні мешкає близько 150 тисяч учасників війни в Афганістані. З них було поранено понад 8000 і 3560 стали інвалідами. Залишились без підтримки синів 1982 батька і 2729 матерів здебільшого пенсійного віку. Стали вдовами 505 жінок і сиротами — 711 дітей.
  15 лютого воїни-інтернаціоналісти України відзначають на державному рівні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, ініціатором якого виступила Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Лишились ми живі. Не винні ми у тому,
Що повернулись до своїх сімей.
Ми пам*ятаєм всіх Вас, до одного.
Так навчимо ж цьому своїх малих дітей.